— Чи варто? — хмуриться листоноша
— Нічого, пішли вип'ємо. Я сам, брате, не п'ю, але тут нашому братові актору знижка, майже пів ціни — не хочеш, та все одно вип'єш. Ходімо!
Приятелі підходять до буфету та випивають.
— Надивився я на ваши театри. Добрі, ніде правди діти, — бурчить благородний батько, посміхаючись. — Мерсі, не очікував. А ще столиця, центр мистецтва! Дивитись соромно.
— Був у Александрівці? — питає газетяр.
Благородний батько презирливо махає рукою та усміхається. Малиновий ніс його морщиться та видає уссіхнений звук.
— Був! — відповідає він наче неохоче
— І як? Подобається?
— Так, будівля подобається. Зовні добрий театр, не сперечатимусь, але стосовно самих акторів — вибач. Можливо, вони гарні люди, генії, Дидероти, але, на мою думку, вони для мистецтва вбивці і більш нічого. Якби моя воля, я б їх з Петербурга вислав. Хто над ними у вас головний?
