Переклад сценаріїв: від А до Я
Аліреза Амері

Кіномистецтво — прекрасне, від екшна на екрані до сюжету, і сценарій грає у цьому, по суті, найважливішу роль. Сценарій займає особливе місце серед усіх інших складників кінострічки, і його переклад — гостра необхідність у наш час. Сценарії фільмів для тих, хто вивчає іноземну мову, якраз підходять для того, щоб навчитися правильно використовувати свій словниковий запас у мовленні. Слова набувають певних значень у контексті візуальних елементів фільму, які відроджуються у лабіринті сцен та операторської роботи. Натомість переклад сценаріїв — це суміш техніки, творчості, смаку, а також кіномистецтва як законного спадкоємця поезії у сучасному світі, як найстрімкішого у своєму розвитку феномена цивілізації, й іноді як символ слави для цілої нації.
Кіномистецтво — це не мова: це експресія, і тому переклад в ньому потребує особливих зусиль. Переклад сценаріїв вимагає від перекладача знайти для мов еквіваленти діалогів, описів сцен, ремарок, які дають вказівки акторам, режисерам і художникам-постановникам. Мета цієї статті — простий огляд важливих моментів у перекладі сценаріїв та спроба усвідомлено розглянути його як спеціалізований жанр перекладу для тих, хто вибирає іти цим нестоптаним шляхом. Новачки у перекладі можуть задовольнити свою допитливість, читаючи кінематографічні праці, відвідуючи кінофестивалі і переглядаючи різноманітні фільми, а також використовуючи під час перегляду субтитри та виконуючи контрастний аналіз оригінальних сценаріїв і їхніх перекладів.

Дублювання
Дублювання — це процес запису або заміни голосових аудіофайлів у фільмі. Термін здебільшого використовують, коли йдеться про записи голосів, що не належать акторам на екрані, записані іншою мовою, якою актори не говорять. Також термін може вживатися на позначення процесу повторного записування реплік із використанням голосу того самого актора, якому ці репліки належать. Технічний термін для цього процесу — "додаткове записування діалогів" (ДЗД), або "автоматична заміна діалогів" (АЗД).
Дублювання може зазнавати різних видів цензури.

Субтитрування
Субтитрування можна визначити як лінгвістичну практику подавати зазвичай внизу екрана друкований текст, призначений для відтворення сказаного (або показаного в письмовій формі) в аудіовізуальному продукті. Цей текст може бути перекладом діалогу іншою мовою або текстовою формою діалогу тією самою мовою, що може містити додаткову інформацію для того, щоб допомогти глядачам із вадами слуху і без стежити за діалогом. Інколи, здебільшого на кінофестивалях, субтитри можуть виводити на окремий екран нижче від головного, що рятує режисера від потреби створювати ще одну копію фільму із субтитрами, аби показати її, можливо, лише один раз. Субтитри зазвичай передають те, що мається на увазі, замість того, щоб достовірно відображати, як саме це сказали, тобто смисл важливіший за форму; такого принципу дотримуються навіть з тією метою, щоб просто зняти когнітивне навантаження з очей та свідомості глядача. В особливих випадках, наприклад, на кінофестивалях, люди добровільно беруться перекладати на ходу. Для відеоряду, де екран поділений на кілька частин, щоб вміщати кілька різних кадрів, субтитрування здається недоречним.
Типи субтитрування:
1.За технічними ознаками:
a.Відкриті (вмонтовані у відеоряд; не можна вимкнути);
b.Закриті (зберігаються у відеофайлі, але не вмонтовані у відеоряд; можна вимкнути), наприклад, pop-up — такі субтитри, де на екрані в один момент може бути лише 1 рядок тексту (або 2), наступний рядок з'являється після того, як зникає попередній; roll-up — синхронізовані з відеорядом субтитри, де текст відображається зазвичай у стовпчику із 3 рядків, які постійно прогортуються вниз; paint-on — субтитри, в яких кожне слово окремо одне за одним з'являється на екрані.
2.За лінгвістичними ознаками:
a.іншомовні;
b.субтитри мовою оригіналу.
Якщо кіностудія або кінодистриб'ютор надали доступ до текстового файлу з діалогами, перший крок — це визначити у фільмі часові межі появи субтитрів, або таймінг, завдання, яке зазвичай виконує спеціаліст із технічною освітою. Цей процес полягає в тому, щоб записати у текстовий файл з діалогами часові мітки того, коли кожен рядок субтитрів повинен з'явитися і зникнути. Коли всі часові мітки появи і зникнення субтитрів визначені, можна вирахувати довжину рядків для субтитрів, які повинен написати перекладач. Залежно від секунд і кадрів, які перекладач має у розпорядженні, рядки субтитрів будуть графічно довшими або коротшими. У деяких випадках часові межі субтитрів можуть уже бути задані кіностудією або кінодистриб'ютором, які надали доступ до текстового файлу з діалогами, і тоді такий файл називають "мастер-лістом". Якщо таймінг уже інший фахівець, це може серйозно обмежити можливості перекладача. Строге визначення максимуму дозволених символів для субтитрів може не однаково добре підходити для усіх мов, і саме тому, якщо перекладач мав би змогу робити свій власний таймінг, у нього була би більша свобода і можливість раціональніше використовувати символи, потрібні для кожного рядка субтитрів.
Наступний крок після завершення етапу таймінгу — переклад з однієї мови на іншу, що виконує перекладач.
Останній етап полягає в тому, щоб підігнати довжину рядків субтитрів під кількість доступних символів, приділяючи особливу увагу тому, як у субтитрах подаються синтаксичні структури, і враховуючи переходи між кадрами та сценами. Людина, відповідальна за цей процес, — це окремий фахівець, якого інколи називають "субтитрувальником". У наш час існують ідеї щодо об'єднання усіх цих завдань (таймінг, переклад і підгонка), аби їх виконувала одна людина — перекладач, оскільки вважають, що комбінування цих функцій в одному фахівцеві допоможе зменшити шанси допущення помилок.
Нові розробки у сфері спеціалізованого програмного забезпечення для субтитрування, а також поява в університетських програмах курсів, які систематично формують у студентів навички, необхідні для всіх етапів субтитрування, дають змогу говорити про  об'єднання цих різнобічних видів професійної діяльності у найближчому майбутньому.
Репліки героїв можуть бути різного кольору, особливо у фільмах, де є лише два герої.
Про колір субтитрів: у фільмах жанру хоррор, наприклад, субтитри не можуть бути темних кольорів, адже події відбуваються здебільшого вночі.
Потрібно стежити за тим, щоб субтитри не закривали важливі візуальні елементи внизу або у кутках кадру.

Риси хорошого фахівця у перекладі сценаріїв
1) Він або вона завжди враховує неоднозначність, полісемію, сатиру, іронію, метафори, образність та всі інші риторичні прийоми, які є в арсеналі сценариста. Іншими словами, перекладач сценаріїв повинен сам передусім бути сценаристом, аби розуміти естетичний механізм авторського стилю, а також йому бажано бути лінгвістом, прагматистом, естетиком та критиком; адже інакше переклад виглядатиме невмілим, непереконливим та сухим. Перекладач повинен мати розуміння того, які комбінації фонем та морфем, звуків та слів приносять естетичне задоволення, і бути обізнаним у семіотиці.
2) Він або вона має обожнювати кіно, і бути ветераном у відвідуванні кінотеатру, і добре володіти термінологією та жаргоном у галузі кінематографії (наприклад, дальній/заявочний план, нахил, операторський кран, закадровий голос, "за кадром", swish pan (вид панорамування), перебивка, великий план тощо), бути обізнаним у проблемах режисерської роботи, монтажу, роботи художника-постановника (вибір об'єктивів, мізансцена, освітлення, звукові ефекти, декорації, грим, саундтрек), знати історію кінематографу, нові тренди, зірок, назви та роки прем'єр фільмів, різноманітні жанри фільмів (наприклад, комедія, мелодрама, хоррор, трилер, екшн, класичний кінематограф, мюзикл, фільм-нуар, документальний фільм, вестерн, неореалізм, експресіонізм, нова хвиля тощо). Коротше кажучи, перекладач сценаріїв повинен знати світ кінематографу від А до Я, від Голлівуду до Боллівуду.
3) Він або вона має бути в курсі останніх світових трендів і бути добре освіченим, аби мати змогу краще відчувати плин сюжету у сценарії. Перекладачеві не можна відступати від сценарію, який йому довірили; отже, він або вона повинен бути найперебірливішим та найприскіпливішим серед усіх перекладачів. На жаль, багато перекладів, що з'являються в індустрії останнім часом, є суто результатом примхи, поспіху, бажання отримати славу та дилетантизму, над яким не було встановлено керівництва.
4) Він або вона має брати до уваги усі денотативні та конотативні значення мовних одиниць та випадки використання спеціальної лексики (наприклад, літературні форми, архаїзми, евфемізми, зневажливі форми, сленг, мовні табу, офіційний стиль, розмовний стиль тощо). Отже, перекладач повинен мати велику кількість словників різних типів. Навіть якщо значення слова або словосполучення здається відомим, усе одно, перевіривши це значення ще раз про всяк випадок, ви відкриєте щось нове.
5) Йому або їй слід переглянути фільм, який необхідно перекласти, хоча б двічі: один початковий перегляд перед тим, як розпочати переклад, аби ознайомитися із загальною картиною, й один фінальний перегляд, аби поправити в деяких місцях остаточну версію перекладу. Але хай там як, квапливе перемотування на окремі моменти та скрупульозний перегляд проблемних сцен та послідовностей сцен у фільмі посеред процесу перекладу дуже рекомендований. Перекладач, якому якимось чином обмежують доступ до матеріалу, гарантовано врешті видасть дивний або навіть сміховинний переклад. Як перекладач сценаріїв він або вона мусить бути пильним фахівцем, який полегшує роботу монтажиста, субтитрувальника та акторів озвучування.
http:/translationjournal.net/journal/42screenplay.htm
