Мер Бенкс лежав у ліжку практично весь, окрім вусів та ніг. Він видавав такі звуки, які б ішли від людини, котра гуляє в парку Сан-Франциско. Молодий чоловік стояв біля ліжка, тримаючи склянку води.

"Док, — каже містер Мер. — Я жахливо хворий. Я помираю. Хіба нічого не можна зробити?"

"Містере Мер, — кажу я. — Я не учень школи Лапіус. Я ніколи не вчився в медичному коледжі.Я просто прийшов як товариш по службі, щоб глянути, чи я можу чимось допомогти".

"На мені стільки обов'язків, — каже він. — Док (кашляє), це мій племінник, містер Бідл. Він спробував полегшити мої неприємності, але, на жаль, безуспішно. О, Господи! Оу-оу-оу!!", — вигукує він.
