Meta: Часом, коли потік новин надто потужний, мене прориває.
А ви відчули вітер змін? Десь з напрямку Києва? Саме так я хотів почати цей пост. Поглумитись над цим виразом. Порівняти цей вітер з спекотним днем у Гіркій Солонці, з теплою Полтвою, або ж з міцними обіймами з незнайомцями в львівській маршрутці. Створити образ чогось, що буде видаватись чимось приємним, але зовсім таким не буде. Мовляв: "Отямтеся! Нас знову намагаються обманути!".
На щастя, вчасно оговтався один із моїх внутрішніх голосів: "Ну що ти тут лірику розпустив? Здибався мені Шевченко на засланні, йопти!". Й справді, романтизм тут ні до чого. Тут варто написати прямо, без вивертів. Знайти якесь міцне влучне слівце. Можливо, навіть вийде не гірше Жадана, Семесюка чи навіть Саші Башлія. Побільше іронії, трохи постіронії а під текстом — мемчик з Аваковим.
Тут, звісно, вліз мій внутрішній зануда: "Емоції?! Ти знову повторюєш ту саму помилку! Тут потрібний холодний розум!". Гаразд, це раціонально. Я б міг написати, що концентрація влади в одних руках — це небезпечно. Що відсутність кадрів — це ознака кризи. Що нам потрібні сильні інституції — а це справа не 6 місяців. Що нам потрібне чітке розуміння майбутнього і спосіб його досягнення. Що у нас величезні проблеми з ручними судами і правоохоронною системою. Навести приклади генерала Марченка, справи Шеремета чи Українського Кіберальянсу. Що нам потрібно взятись нарешті за політичну та економічну освіту, бо популізм нас просто рано чи пізно вб'є. Ну ж недаремно я читаю всі ті політичні огляди і весь той нон-фікшн.
Але. Але як же добре, що десь на задвірках мого розуму існує збірний образ усіх тих розумних людей, яких я зустрічав, який просто і невимушено порадив: "Іди спати. Завтра рано прокидатись".
