Одного вихідного дня явився в квартиру міліціонер, викликав у передпокій другого мешканця(прізвище якого втратилося) і сказав, що його просять на хвилинку зайти у відділення міліції щось підписати. Мешканець наказав Анфісі, відданій і давній покоївці Анни Францівни, сказати, якщо йому телефонуватимуть, що він повернеться за десять хвилин, і пішов разом з коректним міліціонером у білих рукавицях. Але не повернувся він не тільки за десять хвилин, а взагалі ніколи не повернувся. Найдивніше те, що, очевидно, з ним разом зник і міліціонер.

Набожна, а чесніше сказати — забобонна, Анфіса так прямо й заявила дуже засмученій Анні Францівні, що це чаклунство і вона прекрасно знає, хто викрав і мешканця, і міліціонера, тільки проти ночі не хоче казати. Ну, а чаклунству, як відомо, варто тільки розпочатися, а там уже його нічим не зупиниш. Другий мешканець зник, приблизно, в понеділок, а в середу наче крізь землю провалився Беломут, щоправда, за інших обставин. Зранку за ним заїхала, як і зазвичай, машина, щоб відвезти його на службу, і відвезла, але назад нікого не привезла і саме більше не повернулася.
