Мій дух ніколи не виходив за межі нашого монетного двору. Даю голову на відсіч, жодного разу не сягав за межі нашої халупи з грішми. А переді мною виснажлива подорож! Скрудж мав звичку, коли замислиться, класти руки в кишені. Розмислюючи про те, що сказав Дух, він зробив так і цього разу, але очей не підводив, а колін не рухав. «Ти був надто повільним, Якобе», — зауважив Скрудж діловим, але поблажливим тоном. «Повільним!» — повторив Дух. «Сім років, як мертвий, — додав Скрудж. — І увесь цей час у подорожах!» «Увесь час, — вимовив Дух. — Ні спочинку, ні миру. Невпинні катування й жаль».
