Замикав похід кульгавий іноземець маленького зросту, кривоокий, без піджака, у білому фраковому жилеті та з краваткою. Вся ця компанія повз Ганночку пішла донизу. Тут щось стукнуло на майданчику. Почувши, що кроки притихають, Ганночка, як змія, вислизнула з-за дверей, бідон поставила до стіни, впала животом на майданчик і стала шукати. У руках в неї виявилася серветочка з чимось важким. Очі в Ганночки вилізли на лоба, коли вона розгорнула пакуночок. Ганночка до самих очей підносила дорогоцінність, і очі горіли вовчим вогнем. У голові Ганночки зробилася хурделиця: "Знати нічого не знаю! Бачити нічого не бачу!... До племінника? Чи розпилити її на шматочки... Камінчики то можна і виковиряти... І по одному камінчику: один на Петрівку, інший на Смоленський.. І — знати нічого не знаю, бачити нічого не бачу!"
