Сью з інтересом визирнула у вікно. Що там можна порахувати? Було видно тільки порожній і похмурий двір і задня стіна цегляного будинку метрів за двадцять. Дуже стара лоза, вузлувата і гнила біля коріння, повзла по стіні. Холодний подих осені оголив лозу так, що її гілки, майже голі, чіплялись за цеглу.

"Що це, люба?" — спитала Сью.

"Шість, сказала Джонсі, майже пошепки. — Вони падають швидше зараз. Три дні тому було майже сотня. Їх було дуже складно порахувати. Але зараз це просто. Щойно впав ще один. Лишилось лише п`ять".

"Що п`ять, люба? Скажи своїй Сьюді".
