А вона, втім, стверджувала згодом, що це не так, що кохаємо ми, звісно, один одного вже дуже давно, коли ще не знали один одного, не бачили один одного. І що вона жила тоді з іншим, я там тоді... з цією, як її...

— З ким? — запитав Бездомний.
— З цією... ну цією,ну... — відповів гість й заклацав пальцями.
— Ви були одружені?
— Ну так, от же я й клацаю.. на цій... Варенье, Маненьке... ні, Вареньке... ще сукня у смужку.... музей..., а втім, я не пам'ятаю.
Так ось вона казала, що з жовтими квітами в руках вона вийшла того дня, щоб я нарешті її знайшов, і що якби це не відбулося, вона б отруїлась, тому що життя її пусте.
Так, кохання вразило нас миттєво. Я це знав того дня вже, через годину, коли ми опинились, не помічає міста, біля кремлівської стіни на набережній.
