І було за що. Тут стояли шафи і скляні шафки з блискучими нікелевими інструментами. Були крісла незвичного складного пристрою, якісь пузаті лампи з сяючими ковпаками, безліч склянок, і газові пальники, і електричні дроти, і геть нікому не відомі пристрої.

У кабінеті за Іваном ховалися троє — дві жінки та один чоловік, усі в білому. Спершу Івана відвели у куток, за столик, із зрозумілою метою дещо у нього випитати. Іван почав обдумувати становище. Перед ним було три шляхи. Надзвичайно приваблював перший: кинутися на ці лампи та хитромудрі речі, і всіх їх до чортової бабці перебити та таким чином продемонструвати свій протест за те, що його затримали даремно. Але сьогоднішній Іван вже значною мірою відрізняється він Івана вчорашнього, і перший шлях здався йому сумнівним: чого доброго, вони викарбуються в думках, що він буйний та божевільний. Тому перший шлях Іван відкинув. Був другий: негайно почати розповідь про консультанта та Понтія Пілаті. Але вчорашній досвід показав, що цій розповіді не вірять або розуміють її якось збочено. Тому Іван і від цього шляху відмовився, вирішив обрати третій: замкнутися в гордому мовчанні.
