— Що ж? Я нічого...
Настала тиша. Стичкін почав голосно шмаркати, а сваха почервоніла та, сором'язливо дивлячись на нього, спитала:
— А ви скільки заробляєте, Миколе Миколайовичу?
— Я-с? Сімдесят п'ять рублів, не враховуючи нагороди... Крім того, ми маємо дохід зі стеаринових свічок і зайців.
— Полюєте?
— Ні, зайцями в нас називають  безквиткових пасажирів.
Минула ще хвилина в мовчазній тиші. Стичкін підвівся та схвильовано закрокував кімнатою.
— Мені молодої дружини не треба, — сказав він. — Я людина літня, і мені потрібна, якась така... на кшталт вас... поважна й солідна... і схожої з вашою статури...
— Що ви таке кажете... — посміхнулась сваха, затуливши хусткою своє збагряніле лице.
— Що ж тут довго думати? Ви мені до душі і цілком піходите за вашими якостями. Людина я позитивна, твереза, а в разі, якщо вам подобаюсь, то... чого ще бажати? Дозвольте вам освідчитись!
