"І навіть це знав", — тривожно подумав Іван.
Головний, видно, взяв собі за правило погоджуватись зі всім та радіти всьому, хай що кажуть йому навколишні, і виражати це словами "Чудово, чудово ...".
 —Чудово! — сказав Стравінський, повертаючи комусь листа, і звернувся до Івана:  — Ви поет?
— Поет, — похмуро відповів Іван і вперше раптом відчув якусь незрозумілу відразу до поезії, і його власні вірші, що згадалися, здались чомусь неприємними.
Зморщивши лице, він, своєю чергою, запитав у Стравінського:
— Ви професор?
На це Стравінський ввічливо схилив голову.
 — І ви  тут головний? — продовжував Іван.
Стравінський і на це вклонився.
 — Мені з вами потрібно поговорити,  — багатозначно промовив Іван Миколайович.
 — Я для цього і прийшов,  — відгукнувся Стравінський.
 — Річ ось у чому,  — почав Іван, відчуваючи, що прийшов його час,  — мене в божевільні вирядили, ніхто не бажає мене слухати!..
