Темрява, що надійшла із Середземного моря, накрила місто, яке прокуратор так ненавидів.
Щезли висячі мости, що з'єднували храм зі страшною Антонієвою баштою, опустилася з неба безодня та залила крилатих богів над іподромом, Хасмонійський палац із бійницями, базари, караван-сараї, провулки, ставки...
Зник Єршалаїм — велике місто, ніби й не було його ніколи на світі.
Усе поїла темрява, злякала усе живе в Єршалаїмі та його околицях.
Дивну хмару принесло з моря надвечір, вечір чотирнадцятого дня весняного місяця нісана.

Вона вже навалилась своїм черевом на Лисий Череп, де кати поспіхом кололи засуджених, вона навалилась на храм у Єршалаїмі, сповзла димними потоками зі схилу його та залила Нижнє Місто.
Вона вливалася у вікна та гнала з кривих вулиць людей у будинки.
Вона не поспішала віддавати свою вологу і віддавала тільки світло.
Щойно димне, чорне вариво розпанахувало полум'я, із суцільної темряви злітала велична глиба храму, покрита палахкотливою лускою.
Але вогонь за мить згасав, і храм занурювався у темну безодню.
Кілька разів він поставав із неї і знову провалювався, і щоразу цей провал супроводжував гуркіт катастрофи.
