У спальні Воланда все виявилося таким, яким було до балу.
Воланд у сорочці сидів на ліжку, і тільки Гелла не розтирала йому ногу, а на столі, там, де раніше грали в шахи, готувала вечерю.
Коров'єв та Азазелло, знявши фраки, сиділи біля стола, і поряд із ними, звісно, розмістився кіт, який не захотів розставатися зі своєю краваткою, хоча вона і перетворилася на повністю брудне ганчір’я.
Маргарита, хитаючись, підійшла до стола та сперлася на нього.
Тоді Воланд поманив її, як і тоді, до себе і показав, щоб вона сіла поряд.
– Ну що, вас дуже замучили? – запитав Воланд.
– О ні, месіре, – відповіла Маргарита, але ледь чутно.
– Ноблесс обліж, – зауважив кіт та налив Маргариті якоїсь прозорої рідини в лафітний стакан.
– Це горілка? – слабко запитала Маргарита.
Кіт підстрибнув на стільці від образи.
