Красуня-секретар зойкнула і, заламуючи руки, вигукнула:

— Ви бачите? Бачите?! Нема його! Немає! Поверніть його, поверніть!

Тут у двері кабінету хтось сунувся, зойкнув і вилетів геть. Бухгалтер відчув, що ноги його затремтіли, і сів на краєчок стільця, але не забув підняти портфель. Анна Річардівна стрибала навколо бухгалтера, тріпала його піджак і скрикувала:

— Я завжди, завжди зупиняла його, коли він лаявся! Ось і  долаявся, — тут красуня підбігла до письмового столу і музичним ніжним голосом, трохи гугнявим після плачу, вигукнула:

— Прошу! Де ви?

— Хто вам тут «Проша»? — поцікавився гордовито костюм, ще глибше завалюючись у кріслі.

- Вже не впізнає! Мене не впізнає! Ви розумієте? - заплакала секретарка.

— Попрошу не плакати в кабінеті! — вже сердячись, сказав запальний костюм у смужку і рукавом підтягнув до себе свіжу пачку паперів, з очевидною метою поставити на них резолюцію.
