Мовчать і люблять усамітнення тільки дуже горді люди, — продовжувала Нюта, відсмикуючи руку від скроні. — Ви гордій, Володю. Чому ви дивитесь спідлоба? Дозвольте мені дивитися прямо в обличчя! Та ну ж, тюлень!
Володя вирішив заговорити. Бажаючи посміхнутись, він засмикав нижньою губою, замиготів очима і знову потягнув руку до скроні.
— Я... я кохаю вас! — проговорив він.
Нюта здивовано підняла брови і засміялась.
— Що чую я?! — заспівала вона, як співають оперні співачки, коли чують що-небудь жахливе. — Як? Що ви сказали? Повторіть, повторіть...
— Я... я кохаю вас! — потворив Володя.
І вже без будь-якої участі своєї волі, нічого не розуміючи і не міркуючи, він зробив пів кроку до Нюти і взяв її за руку вище зап'ястя. В очах його скаламутились і виступили сльози, весь світ перетворився на один великий волохатий рушник, від якого пахло купальнею.
