— Не могла б ти помалювати в іншій кімнаті? — холодно запитала Джонсі.
— Але я хочу бути поруч із тобою, — відповіла Сью. — До того ж, я не можу собі дозволити залишити тебе наодинці з цим дурнуватим плющем.
— Скажеш, коли закінчиш, - сказала Джонсі заплющуючи очі. Застигши, мов статуя, вона почала заспокоювати Сью: — Бо хочу бачити, як вони падають. Я так втомилася від очікування, від думок. Хочеться викинути все з голови і плисти за течією, все нижче, як це бідолашне стомлене листя.
— Поспи трохи, — сказала Сью. — Я маю зателефонувати Бергману, старому солдатові-відлюднику, аби запросити його стати моєю моделлю. На це піде не одна хвилина. Прошу тебе не йти звідси, поки я не повернуся.
