Перед приходом слідчого Іванко дрімав лежачи і мав деякі видіння. Так, він бачив місто дивне, незрозуміле, неіснуюче, з брилами мармуру, поточене колонадами, з блискучими на сонці дахами, з чорною похмурою і безжальною вежею Антонія, з палацом на західному пагорбі, зануреним до дахів майже в тропічну зелень саду, з бронзовими, палаючими в заході статуями над цією зеленню, він бачив ідучих під стінами стародавнього міста римські, заковані в броню, Кентура.

У дрімоті перед Іваном була нерухома у кріслі людина, голений, із засмиканим жовтим обличчям чоловік у білій мантії з червоною підкладкою, який ненависно дивиться в пишний і чужий сад. Бачив Іван і безлісий жовтий пагорб з опустілими стовпами з перекладинами.

 А те, що сталося на Патріарших ставках, поета Івана Бездомного більше не цікавило.

— Скажіть, Іване Миколайовичу, а ви-то самі як далеко були від турнікета, коли Берліоз звалився під трамвай?
