Зрештою, він мені набрид, і я спитав його прямо,  буде він друкувати роман чи ні?
Він заметушився, почав казати щось незрозуміле і що одноособно він рішення приймати не може, що з моїм твором мають ознайомитися інші члени редакційної колегії, а саме критики Латунський, Аріман та літератор Мстислав Лаврович. Він попросив мене прийти через два тижні.
Я прийшов через два тижні, і був прийнятий якоюсь дівчиною з очима, скошеними до носа від постійної брехні.
— Це Лапшенікова, секретарка редакції, — з кривою посмішкою сказав Іван — він добре знав той світ, про який так гнівно розповідав гість.
Можливо, — відрізав той, — так ось, від неї я отримав свій роман, засалений і розкуйовджений. Вона намагалась уникати мого погляду і повідомила, що редакція забезпечена матеріалами на два роки наперед, саме тому питання друку мого роману, як вона висловилась, відпадає.
