— Пусти! — кричить сторож, намагаючись вирвати руку.

— Сті-ій! Велю стояти і стій ... не рвися, псе поганий! Хочеш в живих бути, так стій і мовчи, покеда велю... не хочеться тільки кров проливати, а то давно б ти у мене здих, паршивий ... стій!

У сторожа підгинаються коліна. Він від страху заплющує очі і, тремтячи всім тілом, притискається до огорожі. Він хотів би закричати, але знає, що його крик не долетить до житла ... Біля нього стоїть перехожий і тримає його за руку ... хвилини три минає у мовчанні.

— Один у гарячці, інший спить, а третій мандрівників проводжає, — бурмоче перехожий. — Хороші сторожі, можна платню платити! Ні-і-і, брате, злодії завжди спритніші за сторожів були! Стій, стій, не ворушись…

Минаєу мовчанні п'ять, десять хвилин. Раптом вітер доносить свист.

— Ну, тепер іди, — каже перехожий, відпускаючи руку. — Іди і Бога моли, що живий залишився.
