Ще Маргарита побачила на оголених грудях Воланда, на яких не було жодної волосини, жука на золотому ланцюжку, який був майстерно зроблений з темного каміння і мав якісь написи на спинці. Біля Воланда на ліжку, на важкому постаменті, стояв досить дивний, ніби живий і осяяний з одного боку сонцем глобус.

Кілька секунд панувала тиша. "Він вивчає мене", — подумала Маргарита і завдяки силі волі змогла стримати тремтіння у ногах.

Нарешті Воланд почав говорити, він посміхнувся і від цього його очі засяяли ще більше:

— Вітаю вас, королево, і прошу вибачити мені за мій домашній одяг.

Голос у Воланда був такий низький, що на деяких словах він хрипів.

Воланд узяв з ліжка довгу шпагу, нахилився і порухав нею під ліжком, а потім сказав:

— Вилазь! Партія скасовується. До нас завітала гостя.
— У жодному випадку, — з тривогою свиснув по-суфлерськи над вухом Маргарити Коров'єв.
