І тут на базарі не стало Нізи та Іуди. Вони звернули у підворіття якогось двору.
— Іди до оливкового маєтку, — шепотіла Ніза, — натягаючи ковдру на очі і одвертаючись від якогось чоловіка, який із відром заходив у підворіття, — у Гефсиманію, за Кедрон, зрозумів?
— Так, так, так.
 Я піду вперед, — продовжувала Ніза, — але не йди за мною, а віддалися від мене. Я піду вперед...Коли перейдеш потік... ти знаєш, де грот?
— Знаю, знаю...
— Підеш повз олійну давильню вверх і повернеш до гроту. Я буду там. Але не смій іти зараз же за мною,  будь терплячим, почекай тут,— і з цими словами Ніза вийшла з підворіття, наче і не говорила з Іудою.
Іуда постояв деякий час сам, намагаючись зібрати розхристані думки. Серед них була думка про те, як він пояснить свою відсутність на святковій трапезі в рідних. Іуда стояв і вигадував якусь брехню, але в хвилюванні нічого як слід не обміркував і не приготував, і його ноги самі без його волі винесли його з підворіття геть.
