— Я бачив, як ви... Цілувалися... — повторив я, сміючись та насолоджуючись її зніяковілістю. — Ага! От я і скажу мамі!

Боягузлива Зіночка пильно подивилася на мене і, впевнившись, що я дійсно все знаю, у відчаї схопила мене за руку та пробурмотіла тремтячим шепотом:

— Петю, це низько... Я вас прошу, бога ради.. Будьте чоловіком... Не кажіть нікому... Порядні люди не шпигують... Це низько.... Прошу вас...

Бідолаха боялася своєї матері, як вогню, — дами доброчинної та строгої, — це по-перше, по-друге, моє насмішкувате рило не могло не могло не споганити її перше, чистеньке і поетичне кохання, а тому можете собі уявити стан її духу. По моїй милості вона не спала всю ніч і зранку явилася до чаю із синіми колами під очима... Зустрічаючись після чаю з Сашком, я не витерпів, щоб не посміхнутися єхидно та не похвалитися:
