Спільні й відмінні риси в розвитку каталонського і баскського націоналізмів до середини XIX століття

Баски — "За Бога і Старий Закон".
Басків дуже довго описували як “окремих” людей іноземні мандрівники, письменники та місцеві вчені. Вони ніколи не були асимільовані ні римлянами, ані візіготами, маврами, франками чи норманцями. Люди, що говорили баскською, називали себе Euskaldunak, використовували Euskal Herria, щоб позначити свою територію.

Фуерос — територіальне право характерне для баскських провінцій. На відміну від інших регіонів, баски довго зберігали цю форму права — до початку 19 століття.  Воно передбачало певну адміністративну та податкову свободу, а також необов’язковість військового призову. Функціонували органи місцевої влади: станові кортеси Наварри; Juntas Generales та Diputaciones forales в інших провінціях.

Баскська ідентичність того часу була невіддільна від фуерос, католицької віри (з характерними містичними нотами), історія сконструйована навколо ідеї, що баски від античних часів не були завойовані, а інтеграція в кастильську корону відбувається добровільно і залежна на дотриманні фуерос, збереженні Еускери і подвійного патріотизму.

Коли в 1841 році Наварра була позбавлена фуерос, еліти Алави, Гіпускоа, та Біскайї,  навпаки, і наполягали на важливості фуерос як історичної спадщини. Фуерос були реінтерпретовані як механізм місцевого життя та управління, що не про суперечить ідеї конституційного правління в межах унітарної Іспанії.

В 19 столітті серед басків панівним був фуєризм — регіоналістська ідеологія, що характеризувалась “подвійним” — баскським та іспанським патріотизмом. Остаточне скасування фуерос в 1876-1877 роках відкрило нову сторінку в історії басків. Новими податками було обкладено всіх, проте особливо постраждали селяни, маленькі містечка та дрібні торговці. Тоді баски ладні були підтримати будь-яку антицентралістичну силу.

 Варто згадати, що цей період супроводжувався економічним зростанням регіону та притоком іспаномовних мігрантів. Модернізація спричинила різкі зміни в досі стабільному суспільстві і зачепила усі сфери життя, що до того не змінювались сторіччями. Тоді, на противагу фуєризму приходить баскський націоналізм, що має свого засновника в особі Сабіно Арани. Він виступав з радикальними ідеями, просуваючи ідею повної незалежності від Іспанії. Виникла Баскська національна партія.


Для підтримання легітимності цих ідей було “уявлено” і нових героїв.
Цікавий приклад — “Лібе” Сабіно Арани — п’єса про жінку, що відмовилась виходити заміж за іспанця ідея чистоти крові) і померла на полі бою, закликаючи басків протистояти іспанським завойовникам. Серед нових героїв опинився і Сабіно Арана, що після ранньої смерті був сакралізований як борець за баскську незалежність.
Баскські герої минулих років, що були пов’язані з іспанськими армією чи флотом, натомість не згадувались у підручниках історії.

Кожна з течій спиралась на свій пантеон героїв, що відображали відповідні якості націоналізмів: подвійну лояльність до баскської та іспанської ідентичності на противагу до націоналістичних героїв, які доклались до боротьби проти іспанського панування.

Індустріалізація, урбанізація, посилення контролю держави, усунення місцевих традицій та законів, та імміграція створили таке напруження в суспільстві, що воно знайшло своє політичне відображення в націоналістичному русі.

Каталонці
Ще в 12 ст. у складі корони Арагону — замість спадкової монархії з слабким парламентом Каталонія мала сильну місцеву владу та певну автономність. Король, приймаючи престол, давав клятву захищати права місцевих спільнот, що були представлені законодавчим органом Diputacio. Diputacio контролювали всі світські податки, з яких корона отримувала досить малу частину.

У час Філіпа 5 після війни за спадщину Каталонія втратила всі привілеї щодо самоуправління. Закони “нового плану” містили також заборону більшості місцевих інституцій, законів, традицій та мови. Незважаючи на ці обмеження, регіон пережив період економічного зростання. Барселона пережила активну індустріалізацію через приплив дешевої американської бавовни, та традиційну зайнятість у текстильній промисловості, в результаті чого регіон став найбагатшим в Іспанії, таким чином збільшуючи розрив із рештою країни.

Культурне відродження, чи Renaixença, стало підґрунтям для нової хвилі націоналізму. Формальний початок цього руху приписують появі поеми “Oda a la patria” в 1833, проте значно активніша діяльність припадає на другу половину 19 ст. і охоплює розвиток поезії, театру, архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва, філософії та поширюється на всі каталано-мовні регіони — від Балеарських островів до французького Руссільйону та сардинського Альгеро. Воно було частиною загальної романтичної тенденції, для якої характерні звернення до фольклору і меланхолія за славним минулим. Однак каталонська мова відновила свій престиж завдяки цьому відродженню.

Каталонізм (як політичний рух) об’єднав індустріалів, що прагнули впливу на економічну політику країни, та інтелектуалів, що бачили етнічні підстави для відокремлення. Проте підставою його була ностальгія за втраченими свободами Каталонії та нова етнічна ідентичність, що постала в час культурного відродження. Знаком політизації каталонізму можна вважати  Memorial de Greuges адресований Альфонсо XII, підписаний комітетом підприємців, промисловців, інтелектуалів та митців. Незважаючи на те, що про нього швидко забули після смерті короля, проте факт його створення став свідченням еволюції свідомості каталонців та готовності до діалогу з Мадридом.

Каталонія мала політичні та культурні підстави для відокремлення, проте економічний аспект питання дозволяє говорити про автономію в складі Іспанії чи конфедеративний устрій Іспанії. Аргументи про відокремленість частіше наводились у переговорах з Мадридом щодо протекціоністських економічних заходів, аніж як репрезентація політичного бачення каталонців.

Підсумок

Спільна риса обох націй, у контексті розвитку їхніх націоналістичних рухів — це те, що вони з давніх часів мали фуерос в складі Іспанії, відмінну від Кастилії мову та культурну традицію. Обидві в певний момент втратили свою автономність та піддались модернізації, що породило ностальгію за старими часами й звичаями. Проте, виклики нового часу були по-різному адресовані басками та каталонцями.

Каталонія має одну велику відмінність від Країни басків — був період часу, коли вона була єдиною політичною сутністю. Таким чином можна простежити певну тяглість  самоуправлінням регіону ще від середніх віків. На противагу — Країна басків, звісно ж, мала достатньо обширну автономію в складі Корони Кастилії, але не виступала як самостійна політична одиниця, незважаючи на поширений історичний наратив про те, що баски не були завойовані навіть в античності.

Мова, що, безсумнівно, є важливим чинником для формування нації, також має певні особливості. Каталонська є уніфікована і відносно легка для вивчення через спорідненість з французькою\іспанською, але вона разом із літературним каноном Renaixença становлять необхідну частину ідентичності каталонця. Еускера, натомість, не має спорідненості з жодною з індоєвропейських мов, відповідно є великим бар’єром до входження в спільноту. Існування переважно в усній традиції та відсутність сильного літературного підґрунтя також не слугували фактором консолідації басків.
У Країні басків Еускерою розмовляли меншість населення, через це фактором розрізнення стала чистота крові.

На відміну від каталонського націоналізму, баскський має свого засновника, що сформував його основи в достатньо цілісному вигляді. На мою думку, це свідчить про більшу органічність каталонського націоналізму.
