— Да-ай! – виє  басом Рябов; чутно, як тісниться його дихання, і відчувається, що він хотів би сказати багато чого, але не знаходить слів. — Да-ай!

— Ні, братики, і не просіть, — зітхає Семен, сумно похитуючи головою. — Не вводьте мене в гріх. Не дам я вам рушницю. Нема такої моди, щоб річ із застави виймати і грошей не платити. Та і для чого балуватися? Йдіть собі з Богом!

Слинка витирає рукавом спітніле обличчя і починає гаряче клястись і просити. Він хреститься, простягає до образа руки, кличе у свідки своїх покійних батька й матір, але Семен, як і раніше, дивиться смиренно на в'язку бубликів і зітхає. Врешті-решт Ігнашка Рябов, що до того не рухався, рвучко підіймається і бухкає перед шинкарем земний уклін, але і це не діє!

— Вдавись же ти моєю рушницею, сатано! — говорить Слинка, кліпаючи очима і дригаючи плечима. — Вдавись, холеро, розбійницька душе!
