Надія Пилипівна байдуже глянула на матір, встала і пройшлася з кутка в куток.

 — Вчора барометр піднімався, — сказала вона в задумі, — а сьогодні, кажуть, знову падає.

 Стара розклала карти в три довгі ряди і похитала головою.

 — Скучила?  — запитала вона, глянувши на дочку.

— Звісно!

 —Ото ж бо я бачу.  Як не скучити?  Вже п'ятий день його немає. Бувало, в травні, найбільше два дні, ну три, а тепер — жарт чи що? — п'ятий день!  Я йому не дружина і то скучила. А вчора, як сказали мені, що барометр піднімається, я для нього, для Олексія Степановича-то, веліла курча зарізати і карасів почистити.  Любить він.  Покійний твій батько бачити риби не міг, а він любить. Завжди з апетитом їсть.

 — У мене за нього серце болить, — сказала дочка.  — Нам нудно, але ж йому, мамо, ще нудніше.
