Це перший текст у серії записів про штучний інтелект (ШІ).

Мене звати Осауленко В’ячеслав і я дуже цікавлюся питаннями, що таке інтелект, як працює мозок, що таке свідомість. Та так, що наприкінці 2019 захистив кандидатську, де досліджував обчислювальні механізми пам’яті і ще багато чого. Ще деякий час займався наукою, дописав важливу статтю. Але хочу призупинитися, перепочити, оглянутися. Я рухаюся надто повільно, потрібно пришвидшити прогрес. Самому дуже важко конкурувати з провідними науковими групами. І цей блог — це частина з пошуку нового підходу.

Я буду писати передусім для себе, щоб краще сформулювати свої думки. Хочу викласти свої основні ідеї, задачі, ще не опубліковані результати, щоб потім після перепочинку від науки, хай яким тривалим він буде, я повернувся туди, де зупинився. Але й писатиму так, щоб зрозуміли інші. Бо це хороший критерій — якщо сам розумієш, то можеш пояснити. Плюс, я хочу показати якою захопливою, гарною, елегантною є природа і як наука привідкриває цю красу. І з-поміж усіх областей наука про інтелект є найцікавіша. Вона не тільки призведе до створення цілих поколінь розумних машин, але й покаже нам самим, що ми є надзвичайно складними, але обмеженими біологічними машинами.

Назва блогу «Територія штучного інтелекту» має особливе значення. Якось я читав серію книжок “Map and territory” E. Юдковського (зібрання його записів із популярного блогу lesswrong.com), де він пише про раціональність та когнітивні ілюзії. Звідти я зрозумів про важливість розрізняти карту, те, що ми знаємо, від території, те, що є насправді. Бо карта часто має помилки і темні місця. І наша мета, як людей, старатися, щоб наша карта якнайкраще відповідала території. Це ми і робили, винаходили все нові методи проникнення вглиб території: компас, телескоп, мікроскоп, недавно навчилися міряти гравітаційні хвилі.

Існує об’єктивна реальність, яку ми все краще пізнаємо. Є речі, які можна поміряти (маса, колір, розмір…), а є приховані, яких не видно, але визначають як організовується матерія. Наприклад, в трикутнику з двома перпендикулярними сторонами сума квадратів довжин двох менших сторін завжди дорівнює квадрату довжини найдовшої. Зараз ми це називаємо теоремою Піфагора, але її відкривали незалежно багато людей до і після Піфагора. Математику не придумують, її відкривають. Але варто розуміти, що не вся відкрита математика реалізовується в нашому світі. Наприклад, формула об’єму чотиривимірної кулі існує, а сама куля ні, бо наш світ тривимірний.

Територія штучного інтелекту сповнена таких прихованих законів, частина яких реалізовується в мозку. Ця територія визначає, як один шмат матерії у своїй структурі та динаміці зберігає інформацію про інший шмат матерії. По суті, мозок так і робить, відображає будь-який прояв зовнішнього світу, що сприймається чуттями, в структурі та активності нейронних мереж. (Структура — це те, як нейрони з’єднуються між собою, активність — те, який нейрон і коли саме генерує електричний імпульс).

Тому цей блог саме про те, як люди шукають ці закони, що пояснюють роботу нас самих. Як записана в нас пам’ять, що відбувається в голові, коли я думаю, що таке думка взагалі, що таке інтелект, свідомість і чи є свобода волі. Про те, як відрізняються сучасні алгоритми, ті, що називають штучним інтелектом, від тих, на основі яких ми працюємо, живемо, відчуваємо. Так само як тревел блогер розказує про цікаві місця, що бачив, де бував, так і я спробую провести вас територією штучного інтелекту з усіма її тонкощами та таємницями.

Мені подобається фраза “те, що я не можу створити, я не розумію”. Тому у блозі будемо розбиратися в найбільш базових речах і думати, як створити штучний інтелект. Інструкції зі створення пишуться математикою. Я спробую доступно пояснювати, але, щоб повністю охопити всю складність і красу, без математики не обійтися.

Створити штучний інтелект складно, а зробити це в Україні — капець як складно. Але ніхто, навіть найрозумніші люди на землі, поки не знають, як це зробити. І тому шанси є у всіх, хоча в України вони дуже маленькі.

У нас зараз наука в глибокому спаді, кількість науковців стрімко скорочується, зарплата просто принизлива (це, до речі, одна з причин, чому я беру паузу в науці). Рівень освіти в галузі ШІ дуже слабкий.

Щоб наші шанси підняти, потрібно створити правильну інфраструктуру. Вона охоплює освіту, лабораторії та взаємодію з індустрією. Мають бути хороші освітні програми зі штучного інтелекту в університетах, що включають і сучасні підходи (машинне навчання, наука про дані…), і фундаментальні знання (математика, нейронаука...). Студент, навчаючись, має знати, що він далі зможе продовжувати досліджувати штучний інтелект і не хвилюватися, де житиме, що їстиме чи як підтримуватиме сім’ю. І тому мають бути дослідницькі центри, лабораторії з нормальними зарплатами. В науці основні відкриття часто робляться в молодому віці, проста статистика. І щоб у нас молоді люди мали шанс на відкриття, треба зробити так, щоб вони не відволікалися на "підзаробити". Освіта та лабораторії мають постійно взаємодіяти з бізнесом та державою. Галузь штучного інтелекту вже зараз може дати багато застосувань. Для держави, наприклад, це оборона (автономна зброя) та медицина (масовий збір даних для запобігання та лікування захворювань), для бізнесу, наприклад, автоматизація, обробка даних чи комп’ютерний зір. Застосувань багато, і бізнес буде зацікавлений купляти готові технології чи переманювати до себе дослідників.

Звучить утопічно, але вже зараз є маленькі промінці надії. Запустили Національний фонд досліджень, що видаватиме гранти на науку. Міністерство цифрової політики теж на підйомі, запустили до обговорення концепцію розвитку ШІ в Україні. Заговорили про відкриття лабораторій. Але це все дуже повільно…

Варто розуміти, що наука — це не рух по прямій. Більше ресурсів не обов’язково означає, що далі дійдеш. Це радше як пошук голки в копиці сіна. Що більше у твоїй команді людей і кращі їхні навики, то більше шансів знайти. Але це не так, якщо всі шукають не в тому місці. І в мене часом виникає враження, що більшість дослідників в галузі ШІ якраз шукають не в тому місці. Бо найважливіше в науці — це питання, які ти ставиш. І вже в другу чергу — як швидко ти їх вирішуєш. Це сильно відрізняється від того, до чого готують у школах чи університетах. Там тобі дають задачі і хто швидше вирішив, той молодець. У науці ти сам шукаєш задачі. Це і визначає хорошого дослідника, вміння поставити правильні питання. Як мені здається, або дуже того б хотілося, частину правильних питань я знаю. І за деякий час у цьому блозі я до них підведу.

Я прикинув, що ми належимо десь до третього-четвертого покоління дослідників у галузі ШІ. Алан Тюрінг був би мені прадідом. Там, де наші попередники не впоралися, нам має вдатися. І я не хочу лишати нерозв'язані проблеми нашим нащадкам. Я справді вірю, що ми зможемо довести справу до кінця, в найближчі 10–20 років. Усі думають, що дослідники в США, Гугл чи Фейсбук перебувають  попереду і, скоріше за все, там виникне перший справжній ШІ. Я так не думаю. Основні прориви ще попереду. Для цих проривів не потрібні дорогі лабораторії чи суперкомп’ютери. Потрібен розум, оригінальність мислення і сміливість іти за своїми ідеями, своїм шляхом.
