Азазелло покинув терасу, і Воланд залишився один. Але самотність його не була довгою. Почувся на плитах тераси стукіт кроків і жваві голоси, і перед Воландом постали Коров'єв і Бегемот. Але тепер примуса у товстуна не було, а навантажений він був іншими предметами. Так, під пахвою в нього був невеликий ландшафтик у золотій рамі, через руку був перекинутий кухарський, наполовину обгорілий халат, а в іншій руці він тримав цілу сьомгу в шкурі і з хвостом. Від Коров'єва і Бегемота несло гаром, морда Бегемота була в сажі, а кепка наполовину обгоріла.

— Салют, пане,— прокричала невгамовна парочка, і Бегемот замахав сьомгою.

— Дуже гарні, — сказав Воланд.

— Пане, уявіть, —закричав збуджено і радісно Бегемот, — мене мали за мародера!

— Судячи з предметів, які ти приніс, — відповів Воланд, поглядаючи на ландшафт, — ти і є мародер.
