Берліоз говорив, а сам у цей час думав: "Але все ж таки хто він такий? І чому так добре говорить російською?"

— Узяти б цього Канта й за такі докази роки на три в Соловки! — зовсім неочікувано буркнув Іван Миколайович.

— Іване! - сконфузившись, шепнув Берліоз.

Але пропозиція відправити Канта в Соловки не тільки вразила іноземця, а навіть привела в захват.

— Саме так, саме так, — закричав він, і його ліве зелене око, звернене до Берліоза, засіяло, — йому там і місце! Адже казав я йому тоді за сніданком: "Ви, професоре, воля ваша, щось несумісне придумали! Воно, може, й розумно, але дуже незрозуміло. Над вами сміятимуться".

Берліоз здивувався. "За сніданком... Канту?.. Що це він верзе?" — подумав він.

— Але, — продовжив іноземець, не соромлячись здивування Берліоза і звертаючись до поета, — відправити його в Соловки неможливо через те, що він уже більше ніж сто років перебуває в місцях значно більше віддалених, ніж Соловки, і витягти його звідти ніяким чином не можна, запевняю вас!
