— А напиши, що так не можна. Коротко напиши, але чітко і докладно, не пом'якшуючи і не згадуючи його вини. Це твій батьківський обов'язок. Напишеш, виконаєш свій борг і заспокоїшся.
— Це правда, але що ж я йому напишу? В якому сенсі? Я йому напишу, а він мені у відповідь: "Чому? Для чого? Чому це гріх?"

О. Анастасій знову щедро засміявся і ворухнув пальцями.

— Чому? Для чого? Чому це гріх? — верескливо заговорив він. — Сповідаю я одного разу господаря і говорю йому, що зайва надія на милосердя боже — то гріх, а він запитує: "Чому? Хочу відповісти йому, а тут, — Анастасій ляснув себе по чолі, — а тут-то у мене й нема! Хи-хе-хе-хе-е...

Слова Анастасія, його сиплий деренчливий сміх над тим, що не смішно, подіяли на благочинного і диякона неприємно. Благочинний хотів було сказати старому "не лізьте", але не сказав, а тільки скривився.
