Сон, який наснився цієї ночі Маргариті, був дійсно незвичайним. Річ у тому, що під час своїх зимових мук вона ніколи не бачила уві сні майстра. Уночі він залишав її, і мучилася вона тільки в денні години. А тут наснився.

Наснилася невідома Маргариті місцевість — безнадійна, сумовита, під похмурим небом ранньої весни. Наснилося це клочкувате рухоме сіреньке небо, а під ним беззвучна зграя граків. Якийсь кострубатий мостик. Під ним каламутна весняна річечка, безрадісні, жебрацькі, напівголі дерева, самотня осика, а далі, – між деревами, – будівля з колод, не то воно — окрема кухня, не то баня, не то чорт знає що. Неживе все кругом якесь і  таке сумне, що так і тягне повіситися на цій осиці біля мостика. Ні подуву вітерця, ні ворушіння хмари і ні живої душі. Ось пекельне місце для живої людини!
