 — О котрій годині встає тепер сонце?

 — О шостій!  — відповів візник.

Трійка виїхала з міста. Тепер вже по обидва боки видно було тільки тини городів і самотні верби, а попереду все застеляла імла. Тут на просторі півмісяць здавався більшим і зірки сяяли яскравіше. Але ось війнуло вогкістю; листоноша закутався у комір, і студент відчув, як неприємний холод пробіг спочатку біля ніг, потім по тюках, по руках, по обличчю. Трійка пішла тихіше; дзвіночок завмер, наче і він змерз. Почувся плюскіт води, і під ногами коней і близько коліс застрибали зірки, які відбивалися в воді.
А хвилин через десять стало так темно, що вже не було видно ні зірок, ні півмісяця. Це трійка в'їхала в ліс. Колючі ялинові гілки раз у раз били студента по кашкеті, і павутина сідала йому на обличчя. Колеса і копита стукали по кореневищах, і тарантас погойдувався, як п'яний.
