Але Коров'єв, не бентежачись виступом Павла Йосифовича, продовжував:

— Звідки? — ставлю я це питання всім! Він виснажений голодом і спрагою! Йому жарко. Ну, взяв неборака на пробу мандарин. І вся-то ціна цьому мандарину три копійки. І от вони вже свистять, як солов'ї весною в лісі, турбують міліцію, відривають її від справи. А йому можна? Га? — і тут Коров'єв вказав на бузкового товстуна, від чого у того на обличчі відобразилась найсильніша тривога, — хто він такий? Га? Звідки він приїхав? Навіщо? Скучили ми хіба без нього? Запрошували ми його хіба? Звісно, — саркастично кривлячи рот, в увесь голос кричав колишній регент, — він, бачте, в парадному бузковому костюмі, від лососини весь розпух, він весь набитий валютою, а нашому-то, нашому-то?! Гірко мені! Гірко! Гірко! — завив Коров'єв, як боярин на старовинному весіллі.
