Повертаючись з цим багатством до себе в спальню, Маргарита Миколаївна встановила на тристулчастому дзеркалі фотографію і просиділа близько години, тримаючи на колінах зіпсований вогнем, перегортаючи його та перечитуючи те, що в ньому після спалення не мало ні початку, ні кінця. "...Темрява, що прийшла зі Середземного моря, накрила невидиме прокуратором місто. Зникли висячі мости, що поєднували храм зі страшною антонієвою баштою, опустилася з неба безодня та залила крилатих богів над іподромом, хасмонійський палац з бійницями, базари, караван-сараї, перевулки, ставки... Пропав Єршалаїм – велике місто, що ніби не існувало на світі..."

Маргариті хотілося читати далі, але далі нічого не було, крім вугільних торочок.

Втираючи сльози, Маргарита Миколаївна лишила зошит, лікті поклала на піддзеркальний столик та, відображаючись у дзеркалі, довго сиділа, не спускаючи очей з фотографії. Потім сльози висохли. Маргарита акуратно склала своє майно та через декілька хвилин воно знову було поховане під шовковими ганчірками, і зі дзвоном у темній кімнаті закрився замок.
