Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що з 2018 року знову вступили в дію санкції США проти Ірану, котрі були зняті в межах Joint Comprehensive Plan of Action у 2015 році. Нові економічні штучно створені обмеження вкотре підкосили зовнішньоекономічну та зовнішньоторговельну діяльність Ісламської Республіки Іран (далі ‒ ІРІ). Мета доповіді ‒ проаналізувати вплив нового пакету економічних санкцій на торговельно-економічну стабільність ІРІ. Вивченням теми впливу санкцій на торговельно-економічну діяльність Ірану займалися М. Ахрарі, Дж. Кемп, Д. Мартін, Н. А. Кожанов, В. А. Лаптєв, Н. М. Мамєдова, Н. А. Машков, Л. С. Поліщук і багато інших вітчизняних та закордонних дослідників. Іран уже далеко не вперше потрапляє під комплексні економічні обмеження західних держав. Починаючи з Ісламської революції 1979 року, ІРІ регулярно перебувала в стані торговельно-економічної блокади з боку Сполучених Штатів Америки, Європейського Союзу та членів Ради Безпеки ООН. Найжорсткішу санкційну політику стосовно Ірану проводили США, ставлячи своєю основною метою зміну іранського режиму як головну загрозу Ізраїлю і безпеці на Близькому Сході [1, с. 7]. За весь цей час відбувались певні короткострокові торговельні «відлиги» у відносинах Ірану та Заходу: зняття ембарго на торгівлю 1981 року, дозвіл у листопаді 1990 року на імпорт американськими компаніями обмеженої кількості нафти з Ірану, часткове потепління відносин з приходом у США до влади демократа Барака Обами в 2009 році та безпрецедентний досі Спільний всеосяжний план дій 2015 року (JCPOA), підписаний між Іраном та P5+1. JCPOA мав гарантувати відмову Ірану від програми зі збагачення урану та розробки ядерної зброї і послаблення, а в перспективі й повне зняття країнами Ради Безпеки ООН та ЄС усіх обмежень на торгівлю з Іраном. 11 травня 2018 року в Білому домі Дональд Трамп заявив про те, що США виходять з Іранської ядерної угоди («Iran nuclear deal» – йдеться про JCPOA). Вашингтон звинувачує Тегеран у підтримці режиму Башара Асада в Сирії, розпалюванні громадянської війни в Ємені, підтримці руху Хезболла та загалом тероризму в регіоні й невиконанні 12 «основних вимог» JCPOA [2]. Завданням нових санкцій є перепідписання угоди між Іраном та США, щоб унеможливити розробку ядерної зброї Тегераном, а в далекосяжній перспективі знизити рівень активності ІРІ в районі Близького Сходу. До нового санкційного списку потрапили найбільші банки ІРІ, компанії, що займаються експортом нафти та судноплавством. Обмеження компаній, котрі працюють саме в цих сферах, є найболючішими для Тегерана. За даними The World Factbook, у загальносвітовому рейтингу за обсягом розвіданих запасів нафти Іран займає 4 місце (158,4 млрд барелів, або близько 9,5% світового запасу), а за обсягом розвіданих запасів природного газу — 2 місце (33,7 трлн м3, або близько 17,18% світового запасу). При цьому в структурі експорту нафта займає близько 60% [3]. Отже, можна зробити висновок, що економічна стабільність Тегерана напряму залежить від видобування та продажу нафти, й тому санкції, що торкаються нафтогазового сегменту, завжди боляче б’ють по іранській економіці. За прогнозом Міжнародного валютного фонду, опублікованим в аналітичному резюме «Regional Economic Outlook: Middle East and Central Asia November» темпи зростання ВВП Ірану в 2019 році сягнуть рівня 3,6% зі знаком «мінус» (див. табл. 1). Це стане антирекордним показником тисячоліття для іранської економіки й при цьому матиме значні негативні наслідки для країни (загострення економічної та фінансової кризи, можлива політична дестабілізація). Попри всі економічні санкції США, Європа не поспішає накладати аналогічні обмеження на Іран. Навпаки, Франція разом зі Сполученим Королівством та Німеччиною оголосили про заснування компанії INSTEX (аналог SWIFT, задля торгівлі з ІРІ, щоб обійти санкції США). Такі дії європейців зможуть підтримати торгівлю Ірану з іншою частиною світу, попри тиск Вашингтона. Якщо ж говорити про основні напрямки потоків експорту Ірану, то за даними The World Factbook, понад 70% обсягу іранської експортної продукції йде в країни Азії: Китайську Народну Республіку — 27,5%, Індію — 15,1%, Південну Корею — 11,4%, Туреччину — 11,1%, Японію — 5,3% [3]. Це свідчить про те, що уряд Ірану зміг диверсифікувати свої зовнішньоторговельні потоки й налагодив тісну зовнішньоекономічну співпрацю з менш ворожим до нього регіоном. Отже, нові санкції США частково дестабілізували економічну ситуацію в ІРІ, але при цьому Вашингтон не зміг досягти бажаного ефекту. Санкції не стали масовими, адже не були схвалені європейськими країнами. До того ж, Іран, котрий із часів утворення Республіки майже весь час перебував під санкціями та зміг пристосуватись до такого розкладу, продовжив торгівлю зі своїми східними партнерами, котрі є основними країнами-імпортерами іранської продукції. Проаналізувавши все  викладене вище, можна припустити, що торговельно-економічна співпраця Ірану з країнами Азії буде продовжувати зростати, а в умовах протистояння США–ІРІ, США–КНР та США–РФ Пекін та Москва (меншою мірою) можуть стати значними союзниками Тегерану. До того ж буде продовжуватись експорт іранської сировини в країни ЄС, котрі за три роки дії JCPOA значною мірою звикли до співпраці з ІРІ та використання іранської сировини.
