У чому роль культурної інституції? Питання, яке блукає, коли позаду швидка подорож Римом, Флоренцією, Міланом. І воно здається дуже доречним у контексті останніх розмов про ідентичність. Коли немає на що опертися й одразу отримати пруф оф концепт — розмова про ідентичність лише демагогія. Так, дискутувати треба, але й треба створювати умови, в яких може виникати нове — нові форми, смисли, концепти, які втілюються у фізичному. Чіплятися за минуле — шлях у нікуди, отримаємо шароварщину і рушнички. Повністю відмовлятися від нього — теж не варіант, бо лише в поліфонії голосів і з орієнтацію на базові цінності людського життя можна відстежувати тяглість прогресу. Це якщо оглядатися на неймовірні експерименти авангардистів та модерністів 20-х років минулого століття і весь той поступ, що відбувся в українському кіно, літературі, образотворчому мистецтві, скульптурі. А потім усіх тих, хто його робив, утопили у крові. Історія навчила, що ідеологія, політика партії, сліпа віра і созданія нового чєловєка через заперечення інших — не працює. Ті самі ризики несе  радикальний націоналізм.

Але повернімося до культурних інституцій, які називають себе сучасними. Що ж вони комунікують?


MACRO — музей сучасного мистецтва, який ще називає себе центром сучасних культур. Сама будівля є гарним прикладом сучасної архітектури, що пропонує нелінійний досвід і багатофункціональність, з однією великою виставковою зоною і рядом невеликих кімнат, та доступним для прогулянок дахом. Усередині  холу розташований червоний великий багатогранник, який є будівлею в будівлі. У його внутрішньому просторі якраз відбувалася лекція італійською, тому не знайшлося енергії вникати, про що йдеться. А нагорі ще одна зона, яку теж можна адаптувати під різні потреби — від презентацій до компактних перфомансів. Жінка читала, я танцювала, і ніхто нікому не заважав. Цікаво, що MACRO заснована структурною одиницею (entity), яка перебуває в управлінні Риму. Ця інституція комунікує себе і як комюніті-центр, і як місце для діалогу між мистецтвом та наукою, як експериментальний та освітній майданчик, і місце зустрічі «найцікавіших» організацій, що працюють у Римі, Італії загалом та за кордоном. Окремий акцент на тому, щоб будувати «мережу» та «систему». Місце відчувається дуже демократичним, де немає наглядачів у кожній зоні і безкоштовний вхід, можна інтуїтивно рухатися і натрапляти на людей, які заклопотані чимось — підготовкою до якогось проєкту, розмальовуванням дерев’яних стовпів-обелісків, колажуванням стін.

Такі простори здаються життєво необхідними для Риму, аби не зависати в минулому,  з його великими римсько-імперськими символами.
