Абогін важко й широко зробив крок на середину вітальні, зігнувся, застогнав і струсив кулаками.

一 Обманула! — крикнув він, сильно наголошуючи склад -ну-. — Обманула! Пішла! Захворіла і відправила мене за лікарем лише задля того, аби втекти з цим блазнем Папчинським! Боже мій!

Абогін важко зробив крок до лікаря, простягнув свої білі м‘які кулаки до його обличчя і, трусячи ними, продовжував волати:

— Пішла!! Обманула! Ну, до чого ж ця брехня?! Боже мій! Боже мій! До чого цей брудний, шулерський фокус, ця диявольська, зміїна гра? Що я їй зробив? Пішла!

Сльози потекли в нього з очей. Він крутнувся на одній нозі й закрокував вітальнею. Тепер у своєму короткому сюртуку, в модних вузьких брюках, у яких ноги здавалися не в стать корпусу тонкими, зі своєю великою головою й гривою він дуже був схожий на лева. На байдужому обличчі лікаря з‘явилась допитливість. Він піднявся й оглянув Абогіна.
