Азазелло допоміг буфетнику піднятися, надав інше сидіння. Сповненим горя голосом буфетник відмовився від пропозиції господаря зняти штани та просушити їх перед вогнем і, відчуваючи себе геть незручно в мокрій спідній білизні та одежі, сів на іншу лавку з пересторогою.

— Я люблю сидіти низько, — промовив артист, — з низького не так небезпечно падати. Так, тож ми зупинились на осетрині? Любчику мій! Свіжість, свіжість і свіжість, ось що має бути девізом будь-якого буфетника. Так ось, не бажаєте скуштувати...

Тут у багряному світлі від каміна блиснула перед буфетником шпага, і Азазелло виклав на золоту тарілку шматок м'яса, що шкварчав, полив його лимонним соком і подав буфетнику золоту двозубу виделку.

— Вельмишановний .... я...

— Ні, ні, спробуйте!

Буфетник з поваги поклав шматочок до рота та одразу зрозумів, що жує справді щось свіже і, головне, неймовірно смачне. Однак, прожовуючи духмяне, соковите м'ясо, буфетник ледве не вдавився та не впав повторно. З сусідньої кімнати вилетів великий темний птах та тихенько зачепив крилом лисину буфетника. Сівши на камінну полицю поруч із годинником, птаха виявилась совою. "Господи-боже мій! — подумав нервовий, як усі буфетники, Андрій Фокич, — оце так квартирка!"
