 — Покликати портьє, нехай Петро Олександрович виведе її.
 — Ні, ні! — злякався Кістунов. — Вона крик здійме, а в цьому домі багато квартир, а про нас бозна-що подумають. Ну, ви, дорогенький, як-небудь намагайтесь пояснити їй. Через хвилину знов почулось мугикання Олексія Миколайовича. Минула чверть години, а на заміну його басу задзинчав сиплий тенорок бухгалтера.
 — Чудово, підступна!  — обурився Кістунов, нервово дригаючи плечами. Дурненька, наче сивий мерин, дідько її б побрав. Здається, у мене знов подагра розігралась. Знов мігрень.
У сусідній кімнаті знесилений Олексій Миколайович нарешті постукав пальцем по столу, потім собі по лобі.
 — Одним словом, у вас на плечах не голова, — сказав він, — а ось що
 — Ну нічого, нічого,  — образилась стара.  — Своїй жінці постукай. Дірка. Не дуже то рукам волю давай
