— Що й казати, — зітхнув старий. — Схоже, що є, тільки, брат, копати нікому. Ніхто справжніх місць не знає, та по теперішньому часу, почитай, всі клади заговорені. Щоб його знайти і побачити, талісман треба такий мати, а без талісману нічого не поробиш. У Жмені були талісмани, та чому ж у нього, у чорта лисого, випросиш? Він і тримав-то їх, щоб нікому не дісталось.
Молодий пастух підповз кроки на два до старого і, підперши голову руками, і спрямував на нього незворушний погляд. Немовлячий вираз страху і допитливості засвітився в його темних очах і, як здавалось у сутінках, розтягнуло і сплющило крупні риси його молодого, грубого обличчя. Він напружено слухав.
— І в писаннях писано, що скарбів тут багато, — продовжував старий. - Це ж що і говорити... і говорити немає що. Одному новопавлівському старому солдату в Іванівці ярлик показували, то в тому ярлику написано і про місце, і навіть скільки пудів золота, і в якому посуді; давно б по цьому ярлику скарб дістали, та тільки скарб заговорений, не підступитися.
