Знизу протікала ріка. Кінця цієї ріки не було видно. Джерело її, величезний камін, продовжував наповнювати її. Так минула година, а за нею друга. Тут Маргарита стала помічати, що її ціпок зробився важчим, аніж був. Щось дивне трапилося й із рукою. Тепер перед тим як підняти її, Маргариті доводилося кривитись. Цікаві зауваження Коров'єва перестали обходити Маргариту. Навіть розкосі монголовидні очі, і обличчя білі й чорні робилися безтурботними, іноді зливаючись, а повітря між ними чомусь починало тремтіти й литися. Гострий біль, як від голки, раптово проштрикнув праву руку Маргарити, й, стиснувши щелепи, вона поклала лікоть на тумбу. Якийсь шурхіт, неначе крил по стінах тепер відлунням докочувався з кінця залу й було зрозуміло, що там танцюють нечувані натовпи гостей, і Маргариті здавалося, що навіть мармурова, вкрита мозаїкою і кришталем підлога в цьому дивному залі ритмічно пульсує.
