«Сьюді, я надіюсь, що одного дня намалюю бухту Неаполя».
Лікар прийшов увечері, і Сью мала виправдання, щоб вийти на коридор.
«Є шанси. З хорошим доглядом ти переможеш, – сказав лікар, беручи її тонку, тремтячу руку – Зараз я маю зустрітись з іншим пацієнтом на кілька поверхів нижче. Його звати Берман — якийсь художник, якщо мене пам‘ять не зраджує. У нього також пневмонія. Він старий слабкий мужчина, і приступи у нього гострі. Для нього вже немає жодної надії, проте сьогодні він переміщається до лікарні для більшого комфорту».
Наступного дня лікар сказав Сью: «Хвороба вже не є небезпечна. Ти перемогла. Тепер лише правильне харчування й догляд.
Того вечора Сью лягла в ліжко біля Джонсі, яка в‘язала яскраво-голубий і нікому не потрібний шерстяний шарф, обняла її однією рукою і так заснула.
