— Не рахував, не знаю. Народ й мідь кладе, й срібло, а скільки — мені не бачити.

— А папірці кладуть?

— Які більш благородні, панове й купці, ті й папірці подають.

— Що ж? Папірці в чашці тримаєш?

— Ні, навіщо? Папірець м'який, він потреться... На грудях тримаю...

— А багато назбирав папірцями?

— Та рублів із двадцять шість назбирав.

— 26 карбованців! —сказав Кузьма та стенув плечима. — У нас у Качаброві, спитай кого хочеш, будували церкву, то за одні плати було віддано три тисячі — ось! Твоїх грошей і на цвяхи не вистачить! У нинішній час 26 карбованців — раз плюнути!.. Нині, брате, купиш чаю півтора карбованця за фунт і пити не станеш... Зараз он, гляди, я курю тютюн... Мені він годиться, тому я мужик, проста людина, а якщо якому-небудь офіцеру чи студенту...

Кузьма раптом сплеснув руками та продовжив, посміхаючись:
