Маргарита під столом штовхнула ногою Майстра.

— З великим задоволенням, — відповів Майстер, вивчаючи Азазелло, а той продовжував:

— Ми сподіваємося, що і Маргарита Миколаївна не відмовиться від цього?

— Я ж то, мабуть, відмовлюся, — сказала Маргарита, і знову її нога проїхалася по нозі Майстра.

— Чудова річ! — вигукнув Азазелло, — от це я люблю. Один-два і готово! Не то, що тоді в Олександрівському саду.

— Ой, не нагадуйте мені, Азазелло! Я тоді була дурна. Та, між іншим, мене і не можна обвинувачувати за це — бо не щодня зустрічаєшся з нечистою силою!

— Аякже — підтверджував Азазелло, — якщо би щодня, це було б приємно!

 — Мені самій подобається швидкість, — казала Маргарита заведено, — подобається швидкість та оголеність. Як із маузера — раз! Ох, як він стріляє, — вигукнула Маргарита, звертаючись до Майстра, — сімка під подушкою, і будь-яке очко... — Маргарита захмеліла, від чого очі в неї розгорілися.
