За сьогоднішній день на нього вже вдруге впав сум. Протираючи скроню, в якій від пекельного ранкового болю залишився тільки тупий, трохи ниючий спогад, прокуратор усе намагався зрозуміти, в чому причина його душевних страждань. І швидко він зрозумів це, але намагався обманути себе. Йому було зрозуміло, що сьогодні вдень він щось безповоротно впустив і зараз він упущене хоче виправити якимось дрібними і нікчемними, а головне запізнілими діями. Обман самого себе укладався в тому, що прокуратор намагався навіяти собі, що дії ці, теперішні, вечірні, не менш важливі, ніж ранковий вирок. Але це дуже погано вдавалось прокуратору.

На одному із поворотів він різко зупинився і свиснув. У відповідь на цей свист у сутінках загримів низький гавкіт і із саду вискочив на балкон велетенський гостровухий собака сірої шерсті у нашийнику з позолоченими бляшками.
