Падала холодна мілка мряка, й непевні поодинокі пориви перетворилися на постійний натиск вітру. Ті кілька людей у цьому кварталі, яким не пощастило добиратися пішки, мовчки поспішали, піднявши вище комір та заховавши руки до кишень. А у дверях магазину обладнання чоловік, що пройшов тисячу миль для цієї зустрічі, непевної майже до абсурду, з другом свого дитинства, курив сигару та чекав.

Він чекав близько двадцяти хвилин, поки високий чоловік у довгому пальті, з комірцем, піднятим під самі вуха, поспіхом перейшов із протилежного краю вулиці. Він попрямував прямо до того, хто очікував.

"Бобе? Ти?" - він спитав із сумнівом.

"Джиммі Веллс, кого я бачу!" — закричав чоловік у дверях
