Побувавши в місці, куди дуже давно не приїздив, з'явилося кілька думок.

В час бурхливих змін, у світі великих можливостей, надлюдськими зусиллями й внесками тисяч і тисяч людей, ми з вами отримали в спадок дещо справді величне.

Дещо, зі своєю історією, повною відваги та сили духу;
Культурою, уквітчаною неповторними та унікальними етнічними особливостями;
Мовою, всипаною різноманітними самобутніми елементами та багатогранними складовими;
Землею, политою потом та ріками крові, аби дати можливість ходити по цій землі тим, хто буде звати себе українцями. А ще сповненою місць, від яких перехоплює подих.

Ми успадкували Україну і несемо відповідальність за її долю перед предками та майбутніми поколіннями. Ситуація в нашій державі —пряме відображення дій народу, конструктивних чи деструктивних. Ми — єдині, хто може привести рідну країну до занепаду чи процвітання.

Сила не у представниках органів влади. Не тільки вони винні за все погане, і не тільки вони мають робити щось хороше.

Дерево починає рости з маленької насінинки.

Цей пост у такий особливий день для нашого народу — це заклик до соціальної відповідальності та усвідомлення важливості власних рішень та виборів для держави. Від викинутого в смітник, а не на землю недопалка до голосу на виборах.

Це заклик цікавитись політикою, локальними та глобальними новинами, аналізувати інформацію, сформулювати власну, свідому, позицію, не переїздити за кордон, виходити на демонстрації, боронити, пишатись і працювати для розвитку нашої держави.

Бо ми — Україна!
