Тепер сходами знизу догори піднімався потік. Маргарита перестала бачити те, що відбувається у швейцарській. Вона механічно піднімала й опускала руку і, одноманітно скалячи зуби, посміхалась гостям. У повітрі на майданчику вже стояв гул, із покинутих Маргаритою бальних залів, як море, було чути музику.

— А ось це — нудна жінка, — уже не шепотів, а голосно розмовляв Коров'єв, знаючи, що в гулі голосів його вже не почують, — обожнює бали, усе мріє поскаржитись на свою хустку.

Маргарита зловила поглядом серед тих, хто підіймався, ту, на яку показував Коров'єв. То була молода жінка років двадцяти, неймовірної краси статура, але з якимось неспокійними і настирливими очима.

— Яка хустка? — запитала Маргарита.

— До неї служниця приставлена, — пояснив Коров'єв, — і тридцять років кладе їй на ніч на стіл носовичок. Щойно вона прокинеться, а він вже тут. Вона ж і спалювала його в печі і топила його в річці, але нічого не допомагає.
