— Далеко, православний! Був і в Курському, і в самій Москві був, і тепер поспішаю до Нижнього на ярмарок.

—На храм збираєш?

—На храм, хлопче... Цариці небесній Казанській. Погорів храм!

— Від чого погорів?

Ліниво повертаючи язиком, Єфрем почав розповідати, як у них у Малинівцях, під самий Іллівський день блискавка вдарила в церкву. Мужики і священник, як наврочено, були в полі.

— Хлопці, які лишились, побачили дим, хотіли було в набат вдарити, та, мабуть, розгнівався Ілля-пророк, церква була зачинена, і дзвінарню всю як є полум'ям охопило, так що і не дістанеш того набата... Приходимо з поля, а церква, боже мій, так і палає  — підступитися страшно!

Кузьма йшов поруч і слухав. Був він тверезий, але йшов, наче п'яний, розмахуючи руками, то збоку від воза, то попереду...

— Ну, а ти як? На зарплатню чи що? — запитав він.
