— Ну, спи, спи ...

— Тобі кажу, страшно!

— Що тобі страшно? Який пустун!

Помовчали.

Альошка раптом вискочив із саней і, голосно заплакавши, підбіг до діда.

— Що ти? Чого тобі? — злякався кучер, теж підводячись.

— Виє!

— Хто виє?

— Страшно, діду ... Чуєш?

Кучер прислухався.

— Це плачуть, —сказав він. — Ну піди, дурник. Їм шкода, ну і плачуть.

— Я в село хочу ... — продовжував онук, схлипуючи та тремтячи всім тілом. — Діду, поїдемо в село до мамки; поїдемо, діду, милий, бог тобі за це пошле царство небесне ...

—Який дурень, га! Ну, мовчи, мовчи ... Мовчи, я ліхтар засвічу... Дурень!

Кучер намацав сірники і запалив ліхтар. Але світло не заспокоїло Олексія.

— Діду Степане, поїдемо в село! — просив він, плачучи. — Мені тут страшно ... і-і, як страшно! І навіщо ти, окаянний, мене з села виписав?

— Хто це окаянний? А хіба можна законному дідові такі безпідставні слова? Відлупцюю!
